Ще у 1970р. американський професор Ричард Істерлін сформулював парадокс, який відтоді називають його іменем: у міру того, як ми стаємо багатшими, ми не стаємо щасливішими.

Книга одного з найбільших сучасних істориків Тоні Джадта “ill fares the land” (“Тяжко тій країні”) вийшла у березні 2010 року, за декілька місяців до його смерті
Різниця доходів між бідними й багатими вимірюються індексом Джині (Gene index). Статистика показує прямий пропорційний зв’язок між цим індексом і тривалістю життя та рівнем злочинності, і обернено пропорційний — із соціальною мобільністю, тобто можливістю піднятися вгору по соціальній драбині.

Нашій політиці бракує ідеалізму. А без здорової дози ідеалізму сучасна політика зводиться до такої собі суспільної бухгалтерії.

І якщо ми відчуваємо нині занепад заходу й кризу модерності, то чи не секуляризація західних суспільнісьв є однією з причин цього занепаду і цієї кризи — причиною, звісно, не єдиною, але й не другорядною?

Віра 1900-х років у те, що економіка може бути саморегульованою, є великою ілюзією. Це показав як провал ліберальних реформ у багатьох колишніх комуністичних країнах, так і економічна криза 2008-го року. Щоб економіка запрацювала, вона має бути політичною економікою. Тобто сталий розвиток вимагає певних політичних умов і політичного втручання.

Гідність і сталий розвиток між собою тісно пов’язані. Тому мають рацію ті революціонери, які вимагають передовсім політичних змін прав і свобод. І, навпаки, не мають рації ті економісти, які стверджують, що вистачить самої лише правильної економічної політики.

Мені особисто ближча теза Лєшека Колаковського і Чарлза Тейлора про те, що лише релігія може слугувати надійним джерелом для суспільної солідарності та довіри один до одного. “З певністю віри, — пише Колаковський, — зникла і певність невіри. Бо світ освіченого атеїзму — обіцяний нам зручний світ, захищений приязною до нас природою, — насправді є світом хаосу, позбавленим будь-якого сенсу й напрямку, будь-якої структури і будь-якої орієнтації”. Відсутність Бога, за словами Колаковського, стала відкритою раною європейського духу.

діалог Адама Міхніка й о. Юзефа Тішнера “Між паном і панотцем” – Дух і літера 2013
Думаю, мають рацію ті аналітики, які прогнозують, що масові рухи майбутнього найімовірніше будуть релігіїєподібними.

В Україні важко, майже неможливо знайти родину, яка би у 20-му столітті не постраждала від насильства, змогла втриматись на одному місці чи втримати свою власність.

Піди рок-н-рол неможливо марширувати

Наша байдужість до маршів — дарма, комуністичних чи націоналістичних — сягає корінням тої музики, яку ми слухали підлітками у 1960-70 роках.

де Сото дає рецепт включення країни у великий світ: прихід до влади групи людей, яка має тверду політичну волю різко змінити правила гри. Передовсім — гри економічної, тобто вивести з тіні сіру економіку, зменшивши до мінімуму бюрократичне втручання та подолавши корупцію.

Українці конче потребують, щоб хтось говорив з ними саме такою мовою, якою говорив з поляками Тішнер. Ця мова не веде до боротьби проти когось — комуністів, лібералів, націоналістів. Вона веде до боротьби за щось. І цим чимось є наша людська гідність.

Як казав Александр Ватт, людині, яка у 1930-40 роках опинилися на Сході Європи, можна було не вірити в Бога. Але їй важко було не повірити в існування диявола.

Лєшек Колаковський говорив, що відколи державу відокремили від церкви, політика стала улюбленим знаряддям диявола. Найвдалішою диявольською вигадкою у 20-му ст. стала ідеологічна держава — держава, яка вдає, що є носієм великої істини, і в ім’я цієї істини готова мучити й навіть убивати своїх громадян.

Щоб вигнати диявола з сучасної політики, потрібно не ганити кожну владу лише тому, що вона не ідеальна, — але й не миритися з нею лише тому, що вона “наша”.

У Індії зміна кланової системи на меритократію різко підвищило ефективність управління.

Здатність опиратися спокусі обернено пропорційна її величині.

Корупція є водночас і причиною, і наслідком суспільної бідності.

Корупція пов’язана з бідністю та комунізмом

Країни з вищою корупцією є менш політично стабільними і схильними до революцій та політичних переворотів.

Майже всі країни, крім Польщі, з початком кризи демонструють тенденцію до посилення корупції

Львівська область — осердя “Габсбурзьких територій” — демонструє найвищий рівень кумівства.

Оскільки влада в СРСР мала груповий та клановий характер, то боротьба з корупції стала тут інструментом боротьби за владу, способом дискредитації та усунення супротивників.

Прекаріатом є люди, які живуть з тимчасових заробітків, а коли їх немає — на милості своїх батьків, родичів, партнерів чи просто друзів. Якщо точніше, то це не просто люди а переважно “молоді люди”.

Сучасні ж університети, за винятком найдорожчих зараз виконують функцію babysitter-ів — тобто переховують молодих людей від ринку праці.

Шанхайська академія Суспільних наук торік опублікувало дані які свідчить проте, що однією з найбільших статей (514 млрд. юанів) урядових витрат є видатки на контроль за інтернетом. Це більше за кошти на охорону здоров’я, освіту, соціальні програми і поступається лише видаткам на армію 532 млрд

Усі розуміють, що за комуністичної ідеологією криється клановий капіталізм. Китайці сприймають це як нормальний стан речей. Але ця нормальність робить цинізм публічною ідеологією. Для багатьох компенсацією за цинізм є почуття національної гордості за свою країну. Шовіністичні настрой, спрямовані проти Японії, Тибету і Далай-лами особливо гострі серед соціально мобільної міської молоді. Однак щоденно китайці ухвалюють рішення, що відображають їхню непевність у майбутньому.